АДВОКАТ в новому процесуальному законодавстві

Впроваджена парламентом судова реформа докорінно змінює бодай не кожний інститут української правової системи. Так, нещодавнє прийняття нових процесуальних кодексів, а також ряду інших законодавчих ініціатив доволі суттєво змінило інститут судового представництва.

  Нагадаємо, що змінами до Конституції передбачено поетапне запровадження адвокатської монополії в судах: у Верховному Суді та судах касаційної інстанції – з 1 січня 2017 року, у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року, у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року.

  Винятками з цього правила є трудові спори, спори щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, малозначні спори, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

   Вважаємо за необхідне окремої уваги приділити відображенню норм конституції, що стосуються адвокатської монополії в процесуальних кодексах. Так, всі процесуальні кодекси визначають, що представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом або законним представником (щодо неповнолітніх), проте ЦПК, ГПК та КАС визначають також і інших осіб які мають право здійснювати представництво сторін у відповідному процесі.

  Як ми вже зауважували, Основний Закон містить виключення з загального правила адвокатської монополії, дані виключення також знайшли своє відображення і в оновлених процесуальних кодексах.

   Фактично, особа представника – не адвоката, залишилась незмінною. Це особа яка наділена відповідною процесуальною дієздатністю, тобто така, що на момент розгляду справи в суді досягла повноліття і не визнана судом недієздатною.

 Окремо слід зупинитись на представництві у справах незначної складності (малозначні спори). Так, оновлене процесуальне законодавство вводить дану категорію справ заради зменшення навантаження на судові органи шляхом скороченого часу їх розгляду (розгляд за правилами скороченого провадження).

  Процесуальне законодавство визначає перелік справ незначної складності, проте він не є вичерпним і до категорії малозначних суд може віднести практично будь яку справу за особистим рішенням, або за клопотанням сторони.

   До прикладу, оновлений КАС України в ст. 12 окрім переліку малозначних справ передбачає, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

  Згідно ст. 257 нового КАС України, справи незначної складності розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. В свою чергу згідно ст.. 161, 168, позивач має право подати разом з позовною заявою клопотання про розгляд справи в спрощеному провадженні.

   Вважаємо, що дане правило процесуального закону може призвести до звернення з подібними клопотаннями чи не в кожній справі і саме така категорія спорів буде становити бодай не весь спектр судових проваджень. Виходячи з цього, особи які не можуть користуватись послугами адвокатів через фінансові складнощі, або які мають власних фахових спеціалістів в тій чи іншій категорії справ і надалі зможуть користуватися послугами юристів на теперішніх засадах.

  Щодо безпосередньо новел процесуального законодавства які стосується представництва адвокатом інтересів свого клієнта в судах, неможливо оминути впровадження системи електронного суду.

  Так звана Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, що прийде на заміну Єдиній системі документообігу суду окрім нинішніх функцій буде мати зокрема, можливість обміну документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судом та сторонами справи, безпосередньо між учасниками процесу, а також між судами в цілому.

   Слід наголосити, що після набрання чинності оновленими процесуальними кодексами (днем набрання чинності є день початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”) адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки мають зареєструвати офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

    Тобто нове процесуальне законодавство визначає виключний перелік осіб які зобов’язані підключитись до електронного суду, всі інші фізичні та юридичні особи мають право зареєструватись в Єдиній системі в добровільному порядку. Слід зауважити, що обов’язковим критерієм реєстрації для всіх осіб, є наявність електронного цифрового підпису.

   Після введення в дію кодексів, суд буде зобов’язаний вести переписку з особами, що зареєструвалися в системі, виключно електронним способом. Вважаємо це досить позитивним моментом, в призмі поступового зменшення бюрократизму в судовій системі, проте сам процес такого обміну інформацією залишає ще багато питань. Наприклад, що буде підтвердженням належного сповіщення адвоката чи сторону про час і місце розгляду справи? скільки часу має пройти щоб вважати, що інформація не отримана особою (при неможливості ввійти в систему, відсутності інтернет зв’язку, умисному неотриманні документа, тощо)? і основне, якщо закон вводить імперативний обов’язок для суду щодо направлення інформації виключно через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, то як бути при таких форс-мажорних обставинах, як збій або відключення програми, відсутність електроенергії або інтернет зв’язку, тощо.

   Також заслуговує на увагу ще одна особливість представництва інтересів осіб в судах загальної юрисдикції, а саме грошова винагорода адвоката і порядок її відшкодування.

     Старі кодекси фактично оминали це питання констатуючи лише, що особа має право на відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, в свою чергу нові кодекси деталізують та доповнюють даний інститут. Система такого відшкодування залишиться незмінною, а саме при задоволенні позову відшкодовується відповідачем, при відмові в позові позивачем, проте доповнюється порядок такого відшкодування.

    Так, оновленими процесуальними кодексами встановлюється, що особа подає до суду орієнтований розрахунок сум які вона понесла і які очікує понести, разом із першою заявою по суті (нові кодекси визначають такі заяви по суті: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву). Неподання розрахунків слугуватиме для суду підставою відмови у відшкодуванні коштів на правову допомогу.

   Підтвердженням витрат на правничу допомогу адвоката процесуальне законодавство визначає договір про правову допомогу укладений між стороною та адвокатом.

     Слід відмітити, що необґрунтовано завищена ціна договору може бути оскаржена особою з якої в подальшому може бути стягнуто витрати на правову допомогу. В такому випадку, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

   Ще однією неоднозначною нормою є авансування позивачем витрат на послуги адвоката для відповідача. Таке авансування, згідно оновлених процесуальних кодексів здійснюється у двох випадках, а саме вразі зловживання позивачем права на позов та відсутністю належним чином зареєстрованого майна достатнього для відшкодування судових витрат відповідача.

    З однієї сторони впровадження інституту авансування витрат має дійсно благородну мету – стримування позивача від подання завідомо безпідставних позовних заяв, але з іншої сторони це дасть можливість для зловживань збоку відповідача у питаннях вибору представника. Підстави формування ціни договору про правову допомогу є досить не чіткими і взагалі де-факто являються оціночними. Так, розмір витрат на правову допомогу залежить від складності справи, часу, витраченим адвокатом, обсягу наданих послуг, тощо. Такі положення можуть спричиняти необґрунтоване збільшення розміру витрат на правничу допомогу, а як наслідок — підвищуватимуть ризик того, що позови залишатимуться без розгляду.

    Додатково слід відмітити, що невдовзі законодавство яке регулює адвокатську діяльність може зазнати докорінних змін. Ще наприкінці 2016 року міністр юстиції Павло Петренко пророкував початок адвокатської реформи з 2017 року і її закінчення у 2020 році. Наразі в Верховній раді України зареєстровано декілька законопроектів щодо внесення змін до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

  Так, законопроектом №6495 запропоновано призупинення набрання законної сили рішень кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури про накладення дисциплінарних стягнень на адвокатів у результаті їх оскарження. Також даний законопроект покликаний уніфікувати понятійний апарат закону про адвокатуру в призмі змін до чинного процесуального законодавства.

    Законопроектом №5359 пропонується зменшити плату за складання іспиту на отримання права зайняття адвокатською діяльністю, а також за проходження стажування органами адвокатського самоврядування. Так, автори даного законопроекту пропонують встановити граничну оплату за проходження кваліфікаційного іспиту у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, а за проходження стажування – 3 мінімальних зарплат. Більше того плату за проходження стажування пропонується встановлювати лише за погодженням адвоката і стажиста, тобто така сплата не буде обов’язковою.

    Законопроект №1794-1 пропонує збільшити необхідний стаж для можливості отримання адвокатського свідоцтва до 3 років та конкретизовано перелік посад які необхідно обіймати для зарахування стажу, впроваджує термін – адвокат іноземної країни, вдосконалює відносини адвокатури з державою.

    Наразі між адвокатами та законотворцем відбувається полеміка щодо окремих положень законодавства про адвокатуру які потребують змін. Чинний Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було прийнято лише 5 років тому і хоча за час його існування він зазнав деяких змін, він все ж потребує, в призмі триваючої судової реформи, докорінних змін та головне, щоб такі зміни впроваджувались відкрито і з врахуванням потреб як адвокатської спільноти так і суспільства.

Щедров Олександр, юрисконсульт

ТОВ “Юридическое бюро “КАНОН”

листопад,2017 року

«Юридическое бюро «КАНОН»

– це юридична компанія, що надає широкий спектр послуг в галузі права.

Меню