До основних трудових права працівників відносять право на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники мають право на відпочинок, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Одним із таких прав є те, що працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо існує небезпечна виробнича ситуація, та право на оплату його праці за період простою у зв’язку з цим.
Перш за все відмітимо, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно з ч. 1 ст. 153 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Обов’язок забезпечити безпечні та нешкідливі умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Також відповідно до п. 4 ст. 153 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Зауважимо, що під час укладання трудового договору, умови якого не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці, роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Також, відповідно до законодавства України, власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.
Відповідно до ч. 5 ст. 153 КЗпП України та ч. 2 ст. 6 Закону України “Про охорону праці” працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
У такому випадку працівник зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.
Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
Таким чином, при такій ситуації відмова працівника від дорученої роботи не буде вважатися порушенням трудової дисципліни і є правомірною,
При чому на законодавчому рівні передбачено, що за період простою з причин, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України “Про охорону праці”, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Так, зауважимо, що відповідно до ч. 1 ст. 34 КЗпП України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Згідно з частинами першою-четвертою ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Також ця стаття передбачає, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Статтю підготували адвокати з Адвокатського об’єднання “КАНОН” , яке знаходиться за адресою м. Херсон, вул. Старообрядницька, 20
травень, 2020 р.