Самопредставництво юридичної особи у суді

У 2016 Верховною Радою України було внесено зміни до Основного Закону – Конституції України. Законом України «Про внесення змін до Конституції України» було розпочато введення так званої «адвокатської монополії» (представництво в судах виключно адвокатами, за винятком малозначних справ – ст. 1312 Конституції України).

Ці положення вступили в силу не одразу – для їх запровадження вводився перехідний період тривалістю три роки,

  • з 01.01.2017 – виключно адвокати можуть представляти інтереси клієнтів у суді касаційної інстанції;
  • з 01.01.2018 – у судах апеляційної інстанції;
  • з 01.01.2019 – у судах першої інстанції.

Положеннями ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України  сторони, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК кодексу України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно ж до приписів частини першої ст. 58 вказаного Кодексу, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

За змістом пп. 20 п. 1 розділу ХІІ ГПК України, положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням пп. 11 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Як вже зазначалось, відповідно до пп. 11 п. 161 Розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

З наведених вище законодавчих положень вбачається, що реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. При цьому підписання та/або подання касаційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Попередньо процесуальні кодекси, які набрали чинності в грудні 2017, фактично здійснили поділ процесуального представництва юридичної особи на дві категорії:

  • участь через «самопредставництво» – через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення;
  • участь через «представника» – адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними винятками.

Законом України №390-IX від 18.12.2019, перелік осіб, які можуть вважатися такими, що здійснюють «самопредставництво» юридичної особи, був збільшений. Окрім керівників або членів виконавчого органу, до переліку було включено «інших осіб, які мають із такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту)».

Водночас із встановленням необмеженого переліку осіб, які можуть здійснювати самопредставництво юридичної особи в суді, виникла проблема визначеності переліку документів, які такій особі необхідно подати до суду, щоб позов чи інший процесуальний документ не повернули та/або самопредставника юридичної особи допустили до участі в судовому засіданні.

Загальний аналіз положень ст. 56 і 58 ГПК України дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №904/3935/19 підставою для повернення касаційної скарги скаржнику було зазначено відсутність будь-яких документів на підтвердження права підписанта брати участь у справі в порядку реалізації самопредставництва юридичної особи. Зокрема, суд вказав, що таке право могло б підтверджуватися:

– доказами того, що особа обіймає певну посаду на підприємстві (наказ, трудовий договір);

– доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

Водночас суд дійшов висновку, що посилання на те, що між особою-представником і юридичною особою було укладено усний контракт, відповідно до положень ст. 24 Кодексу законів про працю України, і особу призначено на посаду юрисконсульта з претензійно-позовної роботи, що підтверджується наказами, виданими підприємством, чим уповноважило цю особу брати участь у будь-якій судовій справі та діяти від імені Товариства в суді, не можуть бути підтвердженням повноважень особи здійснювати «самопредставництво», оскільки вони не містять чітких повноважень особи, а отже, не відповідають вимогам законодавства.

Щодо безпосередньо такого документу, як довіреність, слід зазначити, що аналіз практики Верховного Суду говорить про те, що довіреність, видана на особу, не може бути підтвердженням повноважень особи здійснювати самопредставництво.

Так, згідно ч. 1 ст. 244 ЦК України,  представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Ч. 3 ст. 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі №917/751/19 від 09.06.2020 дійшов висновку, що надання довіреності на представника саме по собі виключає самопредставництво юридичної особи.

Касаційний суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно ж до приписів ч.1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи.

Отже, положеннями ч. 4 ст. 56 ГПК України розмежовано такі юридичні категорії, як “самопредставництво” і “представництво”.

За загальним правилом цивільного законодавства, самопредставництво – це право одноосібного виконавчого органу (керівника) або уповноваженого члена колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Роблячи такий висновок, судом було зазначено, що за загальним правилом цивільного законодавства самопредставництво – це право одноосібного виконавчого органу (керівника) або уповноваженого члена колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Це корелюється з приписами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Порівняльний аналіз зазначеної норми та ст. 56 ГПК України дає змогу говорити, що законодавець передбачив можливість підтвердити повноваження адвоката здійснювати представництво юридичної особи на підставі довіреності. Водночас таке застереження відсутнє щодо самопредставництва.

Варто звернути увагу, що питання наявності застереження про необхідність видання довіреності або відсутність такої необхідності може стати підставою для залишення процесуального документу без руху або  його повернення.

На думку Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі №914/1283/19 (ухвала від 31.03.2020), за наявності застереження в Статуті юридичної особи про те, що лише Голова правління має право без довіреності діяти від імені юридичної особи, свідчить, що усі інші члени правління або уповноважені особи здійснюють уже «представництво» юридичної особи та позбавлені можливості вважатися її «самопредставниками».

Підсумовуючи, варто зауважити, що хоча на законодавчому рівні Закон України №390-IX від 18.12.2019 і надав бізнесу можливості захищати свої інтереси силами власного персоналу – юрисконсультів – і позбавив їх потреби в отриманні адвокатського свідоцтва, на практиці (про що свідчать численні ухвали про повернення/залишення без руху процесуальних документів) залишив проблемними питання про коло осіб, які можуть здійснювати «самопредставництво» юридичної особи, і перелік документів, які можуть свідчити про такі повноваження.

 

АО “КАНОН”, жовтень, 2021

«Юридическое бюро «КАНОН»

– це юридична компанія, що надає широкий спектр послуг в галузі права.

Меню