Із практики звернення до Європейського суду з прав людини…

   Сучасні реалії недосконалості національної системи судочинства зумовлюють все більшу кількість людей звертатися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав.

   Це насамперед, зумовлено досить великим терміном розгляду конкретної справи в національних судах через кількісну недостатність суддівського корпусу, застарілість системи документообігу, недосконалість процесуального законодавства тощо.

   Однак, навіть після завершення такого тривалого розгляду справи в людини все ще не виникає гарантій на виконання державою рішення національного суду. Бездіяльність держави у формі невиконання судового рішення негативно впливає на майнові права особи, оскільки перешкоджає реалізації її права вільного користування та розпорядження власним майном.

   Вищенаведені обставини породжують, бодай не найбільший спектр справ, котрі розглядаються Європейським судом з прав людини у справах проти України. Адже такі дії/бездіяльність держави прямо суперечать положенням  ст. 6 Конвенції, що гарантує право на справедливий суд та положенням ст. 1  першого Протоколу  до Конвенції, в частині забезпечення реалізації основних засад захисту власності.

  Дана стаття не роз’яснює порядку подачі заяви до Європейського суду з прав людини, а зупиняється на окремих обставинах, пов’язаних з підготовкою тексту заяви і додатків до неї, виходячи з практики написання конкретної заяви, яка складалася співробітником Юридичного бюро “КАНОН” і була розглянута та задоволена Європейським судом з прав людини.  (Зокрема, зазначена  справа стосувалася невиконання органами Пенсійного фонду України рішення національних судів і зумовленого цим порушення майнових прав заявника).

   Слід розуміти, що Ваше власне волевиявлення або рішення Вашого клієнта про подання заяви до Європейського суду не зумовлює жодних гарантій того, що суд прийме Ваше звернення до розгляду.

   Отже, для того, щоб  Ваша заява була успішно прийнята Європейським судом з прав людини, вона має відповідати певним правилам викладеним в Конвенції та Пояснювальній нотатці для заявників, що іменуються – критерії прийнятності. Дані критерії суд розділяє на три групи: процесуальні підстави (це вичерпання засобів національного захисту, порушення строків тощо), підстави пов’язані з юрисдикцією суду (ratione materiae, ratione personae, ratione loci, ratione temporis) та неприйнятність, що ґрунтується на суті.

   Першим і одним з найголовніших моментів в підготовці звернення в Європейський суд з прав людини є так зване, вичерпання всіх засобів національного захисту. Так, згідно ч. 1 ст. 35 Конвенції, суд може приймати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні або коли Ви чи Ваш юридичний представник були повідомлені про це рішення.

   Під вичерпанням засобів національного захисту необхідно розуміти остаточне рішення суду касаційної інстанції по справі, направлення заяви до Державної виконавчої служби та скарг на невиконання рішення, тощо. Даний термін для кожного випадку є унікальним, і уразі, якщо в Держави-відповідача є зауваження по цьому критерію, тягар доказування щодо не вичерпання заявником всіх засобів національного захисту, покладається на Державу.

   Одним з головних критерієм прийнятності, на який першочергово звертається увага при розгляді заяви є ratione materiae –  порушення  державою одного чи декількох прав, викладених у Конвенції та Протоколах до неї.

  Окрім зазначення в формулярі положень Конвенції, які на Вашу думку порушені державою, необхідно навести цьому факту відповідне підтвердження.

   Наведемо для прикладу обґрунтування порушення положень Конвенції, на прикладі заяви про порушення майнових прав особи, зумовленого невиплатою державою пенсійних коштів через нестачу коштів у відповідному фонді Держбюджету.

   Першочергово, в даному випадку ми маємо посилатися на ст. 1 першого Протоколу до Конвенції, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

   При обґрунтуванні належності соціальних виплат до власних майнових прав доцільно посилатися на справу “Стек та інші проти Сполученого Королівства” в якій встановлено, що уразі якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

   Більше того, не лише право на безпосередньо виплату соціальної допомоги підпадає під дію ст. 1 першого Протоколу, але і сподівання в отриманні даного права. Так, у рішенні “Копецький проти Словаччини” вказується, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя – наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

   Щодо порушень ст. 6 Конвенції, в призмі неможливості виконання рішення національного суду через відсутність відповідних бюджетних асигнувань, слід зауважити, як наголосив Європейський суд у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 р. у справі “Бурдов проти Росії”, виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю фінансування є неприпустимим для держави.

    У справі “Півень проти України” Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.

   Акцентуємо увагу, що у формулярі міститься декілька граф в яких необхідно наводити порушені норми Конвенції та обґрунтування таких порушень.

  Так, в розділі Е (описання фактів) необхідно посилатися на норми Конвенції чи рішення Європейського суду якими ґрунтується той або інший факт про який Ви стверджуєте.

    В розділі F необхідно чітко і вичерпно вказати положення Конвенції які порушені Державою та навести коротке пояснення щодо цього. У нашому випадку це ст. 6 Конвенції, та ст. 1 першого Протоколу Конвенції.

Безымянный1

   В розділі G, викладається суть скарги особи, яка подає заяву та відповідність заяви критеріям прийнятності, зокрема, вичерпання всіх засобів національного захисту. Звертаємо увагу, що в даному розділі слід зазначити всі звернення до державних органів, включаючи суд, у їх хронологічній послідовності та підтвердити дані твердження додатками до заяви. Так, в даному розділі вказуються дати та події що їм відповідають, включаючи всі судові рішення по справі, зокрема: заяви та скарги ( в нашому випадку-до пенсійного фонду), позовна заява до суду, ухвала про відкриття провадження, ухвали про перенесення розгляду справи чи зупинення провадження, апеляційна скарга, касаційна скарга, заява про видачу виконавчого документа, підтвердження звернення до виконавчої служби, закриття виконавчого провадження та ін.

    Наступним юрисдикційним критерієм прийнятності є ratione personae. Дане правило вимагає, щоб порушення положень Конвенції, на яке посилається заявник, було вчинено саме Договірною державою. Слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини розглядає заяви лише на  предмет порушення Конвенції, спричинені саме державними органами, або державними юридичними особами. Подача заяви стосовно юридичних осіб приватного права  або фізичних осіб – не допускається. В окремих випадках звернення до Європейського суду може бути подане стосовно порушень збоку приватних підприємств, які виконують функції держави та/або важливі соціально-значущі функції.

   Два останні юрисдикційні критерії прийнятності, ratione loce та ratione temporis, стосуються меж юрисдикції держави-відповідача та дії норм Конвенції в часі. В першому випадку Європейський суд зазначає, що вирішальним визначенням юрисдикції держави, щодо якої подається заява, є не міжнародно визначена територія на яку де-юре розповсюджується суверенітет держави, а та територія, яку держава фактично контролює. Відповідно Ratione loce є досить важливим критерієм для осіб які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та в окремих районах Донецької і Луганської областей.

   Ще одним критерієм при недодержанні якого Європейський суд може відмовити в прийнятті заяви є обґрунтованість заяв на  предмет наявності істотної шкоди. Так, ст. 35 Конвенції передбачено, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану відповідно до статті 34, якщо він вважає, зокрема, що ця заява є явно необґрунтованою.

   При висвітленні суті цього критерію окрім положень даної статті, наведених при розкритті ratione materiae, додатково слід зупинитись на збиранні доказової бази до заяви.

   Провадження у Суді має змагальний характер. Отже, сторони – тобто заявник і уряд-відповідач – мають умотивувати свої фактичні аргументи (надаючи Суду необхідні фактичні докази), а також свої правові аргументи, (пояснюючи, чому, на їхню думку, положення Конвенції, на яке було посилання, було чи не було порушено).

   Правило 47 Регламенту Європейського суду з прав людини зазначає, що заява має супроводжуватись копіями будь-яких відповідних документів, зокрема рішень – судових чи несудових органів – стосовно предмета заяви. При цьому, заявники повинні, надати інформацію, особливо документи і рішення, котрі змогли б підтвердити відповідність  критеріям прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило  дотримання шестимісячного строку).

  В обговорюваній заяві до формуляру додаються всі рішення національних судів без виключення – ухвали, постанови, окремі ухвали, (в нашому випадку  це були листи Пенсійного фонду в яких стверджувалось про неможливість виплатити особі відповідні соціальні виплати), а також численне листування з відповідними відділами Державної виконавчої служби з приводу тривалого невиконання рішення суду.

  Під час підготовки копій матеріалів справи національних судів, задля подальшого надсилання окремих документів до Європейського суду, радимо приділяти особливу увагу якості копії документів. Документи не мають містити забруднень, підчищень, або інших необумовлених виправлень. Документи мають бути в цілісному і не пошкодженому стані, що дасть змогу однозначно тлумачити їх зміст. Слід звернути увагу, що Європейський суд не повертає надіслані документи, тому радиться надсилати саме копії.

  Наведені обставини є узагальненням від основного спектру правового інституту, пов’язаного із захистом своїх прав в Європейському суді з прав людини. Наведена інформація ґрунтується на конкретній справі пов’язаній з невиплатою особі належної пенсії після її перерахунку Головним управлінням Пенсійного фонду в Херсонській області.

   Кожне конкретне звернення до Європейського суду з прав людини  є унікальним за своєю суттю, оскільки містить особливі нюанси, що склалися внаслідок тих чи інших взаємовідносин особи з державою. Для отримання роз’яснень щодо правил подачі заяви радимо звернутись до регіонального відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що зазвичай знаходиться за адресою відповідного Головного територіального управління юстиції в вашій області, а для отримання професійної юридичної допомоги та підготовки і надсилання заяви – до Юридичного бюро “КАНОН”. Чекаємо на Вас та раді будемо допомогти.

Олександр Щедров, юрисконсульт

ТОВ «Юридическое бюро “КАНОН”

січень,2018

«Юридическое бюро «КАНОН»

– це юридична компанія, що надає широкий спектр послуг в галузі права.

Меню